Книга "Шептуха" Тамара Горіха Зерня (3-й наклад)

Коли в нашу «дорослу» бібліотеку дуже добра людина подарувала книгу «Шептуха», та ще й з автографом авторки, я вхопила її перша. Але бажаючих її прочитати було стільки, що книгу довелося просто за 2 дні проковтнути. І вийшло таке собі «ознайомлення з текстом». Тож пізніше я чемно знову стала в чергу на прочитання. І ось тепер я не просто читала, я смакувала кожну сторінку.
Тут немає карколомних поворотів, хіба що автомобільна аварія, яка стане поворотним (вибачайте за тавтологію) пунктом в житті Ольги Петрівни. Тут є звичайне життя жінки середнього віку, у якої, на перший погляд, все чудово: є родина (донька, мама, чоловік), кіт Мурчик, улюблена робота, певний рівень достатку, поїздки за кордон. Ось тільки для щастя чогось не вистачає. І приходить час, щоб це «щось» спробувати знайти. А заодно знайти себе. Почути і побачити себе, прийняти свій вік, всі свої зміни. Зрозуміти свою цінність для себе, а не як додаток до інших. Але не думайте, що для цього пізнання Ольга Петрівна сіла десь у тихому куточку в «позу лотоса» і занурилася у свій внутрішній світ. Тихий куточок знайшовся у вигляді успадкованої бабиної хати в далекому селі на прикордонні. Також у спадок від баби Ользі несподівано дісталася ще й репутація Шептухи (місцевої чи то знахарки, чи то відьми). Тож і стосунки з сільськими жителями складалися непросто, і побут виявився нелегким, і ще один Кіт (або не кіт) з’явився. Навіть звичайна драбина показувала свій норов і з нею прийшлося домовлятися). А ці розмови з єхидним внутрішнім голосом! Признайтеся, ви ж теж любите поговорити самі з собою? Цікаво, і що вам внутрішній голос каже? І от у таких умовах виявилося, що є у Ольги і внутрішня сила, і вміння налагодити стосунки з сусідами (хоча з деякими прийшлося діяти дуже радикальними способами), і співпереживання, і здатність надати і прийняти допомогу. І почуття гумору, аякжеж.
Я кайфувала від деталей: від давнішнього, з дитинства, слова «гостинчик», від згадки про дуже модне колись «плаття з дрібною резиночкою на місці грудей». Взагалі, я думаю, практично кожна читачка цієї дуже жіночої книги знайде в ній щось, що відгукнеться саме їй. От тільки назвати книгу «жіночим романом» не випадає. Бо це також історія українського прикордоння напередодні та на початку повномасштабного вторгнення. Історія людей, які відчайдушно не хотіли вірити, що війна прийде до них. Людей, які хоронили мертвих і рятували живих, які звали на допомогу силу роду і отримували її.
Так, в романі є містика, але вона якась дуже життєва, та, в яку віриш: саме так все і було.
А ще я пам’ятаю, як до виходу роману його авторка пані Тамара, писала, що побачила дуже незвичайну картину і зрозуміла, що саме такою вона уявляла обкладинку майбутньої книги. Тож у книзі можна прочитати про художницю, яка створила цю картину, а також про видавництво «Білка», яке видало «Шептуху».
«Ці руки чужих чоловіків не крали»
«Ми заохали і забігали: тобто вона заохала, а я забігала»
«… я гнала від себе думку, що чудес не буває.
Не буває – значить, буде. Правда ж, бабо?»

Класна книга.цікава та читається легко . ??

Це моя друга прочитана книга від Горіха Зерня і це просто неперевершено! Дуже сподобалося!

Чудова книга, дякую за неї!