Книга «Про що вони мовчать» | Віталій Запека

Передзамовлення нової книги Віталія Запеки «Про що вони мовчать» триває до 13 грудня.

До передзамовлень додається брендована ручка автора «Вчиця ніколи ні піздно».

«Про що вони мовчать»: анотація

Воїн із позивним Ольха відмовлявся говорити про те, що відбувалося з ним упродовж двох діб, коли він самотужки втримував позицію після поранення та евакуації побратима. Віталій Запека написав цю історію на основі власного бойового досвіду й того, що бачив і пережив на війні. У романі йдеться про 48 годин боротьби за виживання — без сну, без змоги хоч на хвилину перевести подих, бо поряд нікого зі своїх, лише вороги, яких уже знаєш поіменно й розрізняєш за голосами, оскільки позиція розташована всього за кілька десятків метрів від росіян.

Ця історія про мужність і героїзм, про гартування людського духу, про те, що можна багато чого витримати «на характері».

Автор відверто розповідає про справжнє обличчя війни, про те, що українські бійці тримають у собі, намагаючись оборонити найрідніших від того, чого насправді вартував їм кожен день ТАМ...

Післямова автора до книги «Про що вони мовчать»

Ця книжка мала називатися інакше: «Врятувати Ольху».

Це позивний Андрія Ольхового, який самотужки дві доби втримував позицію під Авдіївкою (побратима поранило в перші хвилини зміни). Окоп ворога — приблизно за п’ятдесят метрів. Він тих покидьків знав на імена-позивні, розрізняв за голосами. А вони знали, що він один. Попри все він вистояв, витримав і вижив.

Ольха категорично відмовлявся говорити про ті події. Тож цю книжку я здебільшого писав із власного досвіду, з особисто пережитого. Під час роботи над романом іноді розповідав дружині, який епізод здолав, про що написав цього разу. До цього «втюхував» коханій, що служив на безпечній другій лінії, у найтихішій, найспокійнішій ділянці фронту. І рідна лише після мого поранення снайпером отримала обґрунтування своєї підозри, що я применшую ризики власної служби, щоб не надто хвилювати. А коли вона почула від мене в процесі роботи над рукописом: «Із двох пережитих газових атак я обрав ту, що на позиції “Кинджал”, а не “Спрайт”...» — чи коли бачила, як я тижнями застигав на описі сцени, де мене живцем поховало пострілом із СПГ-9, то взнавала щось нове, про що я мовчав і волів не лише їй не розповідати, а й забути сам.

Я бачив очі коханої. Широко відкриті, злякані. Вона була шокована тільки деякими епізодами з мого життя-служби ТАМ, які в мене з тієї чи іншої причини вирвалися з душі.

Зупинявся. Переводив розмову на інше. Я і надалі якнайменше розповідатиму їй, що бачив, що відчував, що пережив.

І, здається, у прагненні психічно захистити коханих, рідних я не один такий. Справжні фронтовики мало що розповідають і багато про що мовчать.

Перечитуючи майже готовий рукопис, піймав себе на думці, що нічого з описаного моя рідна від мене не знала. І ніколи, ніколи, ніколи не почує. Тому назва майбутньої книжки змінилася.

«Про що вони мовчать». Бо нам є про що мовчати...

Віталій Запека
Позивний Спілберг

«Про що вони мовчать»: інформація про книгу

Над книгою працювали: 

• Редакторка Лілія Апостолова
• Коректорка Людмила Лободзець
• Дизайн і верстка Володимир Шостак
• Відповідальна за випуск Дацій Наталя

Про що вони мовчать / Віталій Запека. — Київ : Білка, 2026. — 312 с.
ISBN 978-617-8898-12-0

Віталій Запека: про автора

Віталій Запека три роки воював у добробаті під час АТО, тож із початком Великого Вторгнення знову пішов на війну добровольцем. У квітні 2024-го був важко поранений кулею ворожого снайпера.

Автор має дивовижне кредо: «Письменник як вільна людина може писати стільки, скільки забажає, і ніхто не має права заборонити йому це, але його святий обов’язок як письменника — надрукувати якомога менше книжок. Коли з усього написаного видаються лише найкращі твори — це є відповідальністю і повагою до читачів».

Кожен роман автора своєрідний і не схожий на інший, і кожен запам’ятовується по-своєму. Книжки Віталія Запеки викликають цікавість і резонанс серед читачів та неодноразово перевидаються.